А.I. Федорів

Стан iмунiтету у пацiєнтiв з хронiчним абактерiальним простатитом зумовленим герпесвiрусною iнфекцiєю

Вступ. За даними різних авторів поширеність хронічного простатиту (ХП) у чоловічій популяції становить від 3 до 35% [1]. Хронічний простатит називають «корзиною для клінічно неясних станів». Напевно тому 1/10 урологічних хворих в Україні виставляється такий діагноз [2]. «Синдром хронічного тазового болю» (СХТБ) - стан, при якому не вдається виявити інфекційний агент, вважається мультифакторною патологією [3, 4]. G. Battalias у 2000 році запропонував теорію, згідно з якою простатит є наслідком порушення пасажу сечі - в низці випадків ситуація посилюється приєднанням мікрооорганізмів. Серед чоловіків працездатного віку хронічний простатит (ХП) є найбільш поширеним урологічним захворюванням, а притаманні для нього симптоми є частою причиною звернення за урологічною допомогою [5]. І досі тривають дискусії щодо етіології хронічного абактеріального простатиту або хронічного тазового болю. Доведено, що лише 5-10% випадків хронічного простатиту мають бактеріальну природу, близько 60-65% - це небакте-ріальні простатити і 30-35% - простатодинія [6, 7]. При неефективному лікуванні чи недооцінці даного захворювання у пацієнтів молодого віку можуть розвинутися еректильна дисфункція, репродуктивні розлади [8, 9]. Усе це виправдовує пошук нових методів лікування і профілактики захворювання. Особливої уваги заслуговують пошуки нових етіологічних чинників хронічного абактеріального простатиту. На сучасному етапі все частіше етіологію хронічного абактеріального простатиту пов’язують з вірусами. Герпесвірусні інфекції (ГВІ), зокрема герпетична інфекція (ГІ) і цитомегаловірусна інфекція (ЦМВІ) мають значне поширення, а захворюваність ними - щорічну тенденцію до росту в багатьох країнах світу [10, 11]. Саме герпесвірус та цитомегаловірус найбільш часто вивчені і підтверджені на практиці, як етіологіч-ний чинник в урології. Вперше припущення про наявність в еякуляті чоловіків вірусу простого герпесу було опубліковане наприкінці 1970-х років [12]. При поглибленому лабораторному обстеженні 204 пацієнтів з абактеріальним простатитом за даними цитологічних та імунологічних методів діагностики, електронної мікроскопії, ПЛР діагностиці уретри та секрету простати герпесвірусна інфекція як етіологічний чинник підтверджена у 68,6% випадків [13]. Герпесвірус II типу підтверджений у секреті простати шляхом ПЛР діагностики з хронічним абакте-ріальним простатитом [14]. При обстеженні пацієнтів з хронічним абактеріальним простатитом (СХТБ/IIIА) герпесвірус I і II типів ви-ділений у 32,1% [15]. Цитомегаловірус підтверджено патогістологічно після трансуретральної резекції простати [16]. Цитомегаловірус виявлено в тканині простати шляхом біопсії та транс-уретральної резекції простати [17]. Герпесвіруси мають феноменальну здатність у фазі реплікації виробляти білки, які блокують рецептори лімфоцитів, що координують і направляють імунну відповідь. Широкий тканинний тропізм, здатність до персистенції і латенції в організмі інфікованої людини є унікальними біологічними особливостями герпесвірусів. Тривала персистенція ЦМВ в організмі сприяє вторинному пригніченню імунної системи і розвитку вірусасоційованих хронічних захворювань, найчастіше бактеріальних суперінфекцій. Отже, герпесвірусна інфекція - індикатор імуносупресії організму людини. Відомо, що імунна відповідь людини представлена вродженим та набутим імунітетом, які, в свою чергу, представлені гуморальною та клітинною ланками. Зокрема набутий (специфіч-ний) імунітет представлено Т - лімфоцитами, а саме їх популяціями (Т - лімфоцити хелпери I і II типів, Т - лімфоцити супресори, Т - лімфоцити регуляторні). Найбільш адекватний противірусний імунітет реалізується Т - хелперами, які після активації диференціюються у клітини I і II типів (Th 1 і Th 2). Саме Т - хелпери I типу запускають каскад реакцій імунної відповіді клітинним шляхом - найбільш адекватної противірусної імунної відповіді. Активація Th 1 типу, які синтезують ІЛ2, ТНФ-a, ІФН-g, зумовлює стимуляцію функції Т-ефекторів, макрофагів, природних кілерів, тобто розвиток клітинної імунної відповіді. Th II типу продукують ІЛ4, ІЛ6, ІЛ10, які стимулюють гуморальну ланку імунної відповіді. Її домінування при ГВІ неефективно захищає організм. Тому ви-значення ІФН-g продукуючої здатності Т-хелперів і NК-клітин служить критерієм активності противірусного імунітету [18]. Дослідження стану місцевого імунітету і урологічних пацієнтів надзвичайно важливий. Ключову роль в цьому аспекті відіграє секреторний імуно-глобулін А (sІgА). Полімерний секреторний Ig A (sIgA) здатний більш ефективно нейтралізувати віруси, бактеріальні токсини, ферменти в порівнянні з мономерною сироватковою формою IgA. Виняткова важливість sIgA -антитіл у противірусному захисті зумовлена їх присутністю в місцях первинного контакту вірусу з клітинами слизових оболонок. При хронічному запаленні в передміхуровій залозі, найбільш виражені зміни відбуваються у порушенні балансу між про- і протизапальних цитокінів. Інтерлейкін-6 (ІЛ-6) - прозапальний цитокін, продукований макрофагами, Т- і В-лімфоцитами, епітеліальними клітинами придатків яєчка, простати. Посилює продукцію білків гострої фази, індукує запалення, набряк. Інтерлейкін-10 (ІЛ-10) - протизапальний цитокін, який, в свою чергу, інгібує запалення, вивільнення прозапальних цитокінів [19].

Мета дослідження: дослідити стан місцевого та системного імунітету у пацієнтів з хронічним абактеріальним простатитом, зумовленим герпесвірусною інфекцією.

Матеріали і методи дослідження. Нами було обстежено 500 чоловіків з виявленим хронічним абактеріальним простатитом, синдромом незапального хронічного тазового болю (категорія IIIБ). Усім пацієнтам виконано комплексне урологічне обстеження. Взято загальноклінічні аналізи крові і сечі. Об’єктивізацію скарг проведено за допомогою анкетування хворих за системою IPSS та якості життя. Проводилось мікроскопічне та бактеріологічне дослідження виділень з сечівника та секрету передміхурової залози, дослідження на наявність збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом. На основі вищевказаних обстежень всім пацієнтам встановлено діагноз хронічний абактеріальний простатит. У всіх випадках встановлено діагноз СХТБ IIIб. Для підтвердження вірусної етіології хронічного абактеріального простатиту пацієнтам виконувалось додатково специфічне обстеження. Вирішальну роль у постановці діагнозу відігравало комплексне специфічне лабораторне обстеження: визначення серологічних маркерів (антитіл (АТ) класу IgМ і IgG методом ІФА) і вірусологічних (ДНК вірусів у секреті простати та еякуляті методом ПЛР), наявність в анамнезі генітального герпесу. Для встановлення давності інфекції визначали індекс авідності (ІА) антитіл класу IgG. Вирішальним для встановлення діагнозу є виявлення методом ПЛР вірусної ДНК у секреті простати або еякуляті. Для визначення стану імунної системи у пацієнтів ми визначали стан системного імунітету шляхом визначення ІФН-g у сироватці крові. Для дослідження стану місцевого імунітету ми визначали вміст sІgА у секреті простати/спермі пацієнтів.

Вміст ІФН-g визначали методом ІФА за допомогою тест-систем фірми «Вектор-Бест» (Новосибірськ). Рівень sІgА визначали методом твердофазового імуноферментного аналізу (ІФА) у секреті/еякуляті простати.та вміст sІgА у еякуляті пацієнтів. Для підтвердження наявності простатиту визначали рівень про- і протизапальних (ІЛ-6 та ІЛ-10) інтерлейкінів у спермі пацієнтів.

Результати та їх обговорення. Серопозитивними до герпесвірусів виявлено 470 пацієнтів. Тобто АТ класу IgG проти вірусу простого герпесу (ВПГ) I і II типів та цитомегаловірусу (ЦМВ) виявлені у 470 пацієнтів, які склали 94%. З них об’єктом дослідження стали 63 (13,4%) пацієнти з високоавідними IgG до герпесвірусів, відповідною симптоматикою та наявними ДНК вірусів у секреті/еякуляті, які було розділено на 3 групи пацієнтів, у залежності від наявності ДНК вірусу у еякуляті/секреті простати пацієнтів. I групу пацієнтів склали 35 осіб, в яких виявлено ДНК ВПГ. II група - 15 па-цієнтів, в еякуляті/секреті яких виявлено геном ЦМВ. III групу склали 13 пацієнтів, в яких виявлено ДНК ВПГ та ЦМВ. ІV група пацієн-тів - контрольна група, 20 здорових чоловіків без будь-якої симптоматики простатиту, серонегативні до досліджуваних вірусів, при відсутності вірусних геномів у еякуляті/секреті простати. Відповідно у I групі, де у пацієнтів виявлено ДНК вірусу герпесу рівень ІФН-g утримувався в межах 17,6±0,3 пг/мл (Р<0,05), у II групі 16,8±0,2 пг/мл (Р<0,05), у III групі 15,8±0,4 пг/мл (Р<0,05). Слід зазначити, що у III групі, у еякуляті/секреті простати яких виявлено ДНК ВПГ та ЦМВ, виявлено достовірно нижчий рівень ІФН-g, ніж у пацієнтів I і II груп. При дослідженні рівня секреторного імуноглобуліну А (sІgА) отримано наступні результати: контрольна група 35,6±0,7 мг/л, у I групі рівень sІgА становив 20,5±0,4 мг/л (Р<0,05), у II - 19,5±0,3 мг/л мг/л (Р<0,05), у III відповідно 16,5±0,3 мг/л, (Р<0,05) (табл. 1). Щодо цитокінового статусу в пацієнтів з ураженням простати герпесвірусами, то отримано достовірні підвищені показники рівня прозапального ІЛ-6 в усіх групах у порівнянні з контрольною, а також зниження рівня протизапального ІЛ-10 відповідно.

Висновки

1.У пацієнтів з хронічним абактеріальним простатитом, зумовленим герпесвірусною інфекцією, виявлені достовірні зміни в імунному статусі як системного, так і місцевого імунітету.

2.Підвищені показники імуносупресії виявлені у пацієнтів з ураженням передміхурової залози поєднанням вірусів простого герпесу та цитомегаловірусу.

3.Вірусна етіологія хронічного абактеріального простатиту - нові можливості діагностики і патогенетичного лікування даної патології.