Український
науково-практичний журнал
урологів, андрологів, нефрологів

В.I. Гродзінський

Гострі неускладнені інфекції сечовивідних шляхів. Цистит, як передумова пієлонефриту: епідемiологічні особливості за територіальною ознакою

Вступ. Результати інформаційних ресурсів свідчать, що урологічна спільнота стурбована поширенням інфекційно-запальних захворювань серед різних верств населення України [1, 2, 4, 5, 8, 13, 14, 24]. Інфекції нижніх сечовивідних шляхів, які найбільш часто проявляються циститом, особливо у жінок - становлять окрему серйозну медико-соціальну проблему [3, 10, 15, 17, 21, 25, 26]. Патологія небезпечна своєю розповсюдженістю серед осіб молодого, працездатного віку і здат-ністю до погіршення ситуації, коли гострі неускладнені інфекції мають млявий, рецидивуючий характер перебігу. За даними літератури, частота рецидивів після першого епізоду циститу досягає 50% [11, 19, 23, 28]. Крім того, вони є загрозою щодо розвитку гострого пієлонефриту, при якому основним шляхом інфікування нирок вважається висхідний [7, 12, 18]. Тобто, діагноз гострого циститу асоціюється із діагнозом гострого пієлонефриту, оскільки перший мотивує появу іншого, більш обтяжливого з точки зору його наслідків [6]. До важливого аргументу актуальності питання спеціалізованої допомоги хворим на цистит, слід віднести суттєве зниження ефективності лікування зазначеної категорії хворих [10, 22, 23]. Основною причиною розвитку рефрактерності до стандартної терапії визнаються негативні зміни як макроорганізму, так і мікроорганізму [20]. Гострий цистит має певні гендерні та повікові особливості [9, 16, 17, 27]. Серед жінок він поширений переважно в репродуктивному віці, тоді як чоловіки хворіють у більш похилому віці. При очевидній значимості гострого циститу, як причини звернень пацієнтів за амбулаторною допомогою, а також госпіталізацій, питання епідеміології захворювання не достатньо висвітлені. Разом з тим, відомості щодо захворюваності в цілому по Україні, а також у порівняльному аспекті їх із окремими областями, регіонами, має суттєве значення. Вони повинні оцінюватись у динаміці, а результати - передбачати розвиток супутніх інфек-ційно-запальних хвороб сечовивідної системи, у тому числі загострення наявних хронічних запальних захворювань інших органів і систем. Зазначене дозволить обµрунтувати відповідні клініко-організаційні заходи, враховуючи територіальні особливості, чому зараз надається перевага з огляду на децентралізацію управління.

Мета дослідження: визначити тенденції динаміки захворюваності гострим циститом населення Західного регіону порівняно до характеру її змін в цілому по Україні в довготривалій ретроспективі.

Матеріали та методи дослідження. У роботі були використані дані офіційної статистики за десять років - 2004-2013 рр. Рішення обмежитись 2013 р. пояснюється відсутністю повноти інформації за 2014 р. У зв’язку із со-ціально-політичними подіями вона не була отримана із АР Крим, м. Севастополь та неконтрольованих регіонів Донецької та Луганської областей. Вибір Західного регіону обµрунтований тим, що він уособлює в собі практично 30% від усіх адміністративних територій, що складають цілісність України. А саме - до нього входять наступні сім областей: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька. Крім того, на території регіону проживає п’ята частина (20,9%) загальної чисельності населення України. Практично однаково до останнього представлена доля чоловіків та жінок (21,3% та 20,6% відповідно), близьким із даними по країні є й співвідношення осіб за статтю - кількість жінок вірогідно більша за чоловіків (53,0±0,02% проти 46,2±0,02% по регіону і по Україні 53,8±0,01% проти 46,2±0,01% відповідно). Варто окремо виділити групу підлітків (15-17 років). На них припадає 25% серед даної вікової категорії населення, яке проживає в Україні і яке входить до групи ризику розвитку гострого циститу. Перевага осіб жіночої статі в структурі населення, серед якого патологія зустрічається часті-ше також при цьому має значення. Таким чином, обраний для вивчення регіон цілком ре-презентативно представляє Україну. Крім того, інтерес в аспекті роботи має столиця, де структура населення дещо відрізняється більшим відсотком жінок (55% проти 45% чоловіків), а також практично однаковим представництвом осіб обох статей в підлітковому віці (49,5% дівчат та 50,5% юнаків).

Особливість роботи в тому, що 10-річний період дослідження захворюваності був розподі-лений на два п’ятиріччя (2004-2009 та 2010-2013). Такий підхід дозволяє не тільки простежити зміни, визначити тенденції, але й виявити інтенсивність процесів, що відбуваються.

Вивчались абсолютні та спеціальні показники з розрахунку на 100 тис. відповідного населення, яке піддавалось аналізу: все населення, доросле, підлітки, працездатне і старше працездатного віку, міське та сільське. Для зручності за текстом будемо посилатись лише на величину показника, не повторюючи кількість населення, на яку вона припадає. Для виявлення ситуації в регіоні були розраховані середні показники по кожній категорії населення.

Під час дослідження проводився порівняльний аналіз між різними віковими групами населення регіону та такими в цілому по Україні, у разі потреби, здійснювався він й в розрізі окремих областей, що входять до складу регіону. При характеристиці змін показників керувались темпом приросту (зниження), у випадках необхідності доведення різниці між ними, використовували критерії Стьюдента.

Результати та їх обговорення. Отримані в процесі виконання роботи дані щодо захворюваності на гострий цистит (ГЦ) різних груп населення України (все населення, доросле, підлітки, працездатне, старше працездатного віку, міське, сільське) були опрацьовані та узагальнені, що дало можливість визначити тенденції і представити їх на рис. 1.

Аналогічне вивчення здійснене в Західному регіоні, результати якого подані на рис. 2. Співставлення наведених в обох таблицях відомостей дає можливість виявити як подібність, так і відмінність характеру динаміки захворюваності ГЦ в Україні та Західному регіоні. При цьому зміни показників темпу приросту (зниження) гострого циститу серед аналогічних вікових категорій населення м. Київ суттєво виді-ляються поміж інших територій (рис. 3). Нижче прокоментуємо матеріали, що подані на трьох рисунках.

За десять років у Західному регіоні, як і в Україні в цілому, за рідким винятком, на якому зупинимось нижче, захворюваність на ГЦ зменшилась серед всього населення, у тому числі дорослого, працездатного та старше працездатного віку. Більш інтенсивним, на тлі суттєво вищих величин усіх років вивчення, воно виявилося по регіону. Конкретизуємо дані спочатку серед усьо-го населення - на 6,0% проти 2,6% по Україні (у 2013 р. - 488,3 та 335,8 відповідно); у результаті загальна кількість хворих склала 46 277 та 152 358 відповідно.

Серед дорослого населення регіону показник став меншим на 12,3% проти 5,4% по Україні і становив відповідно 485,7±46,3 проти 350,0, а на обліку перебувало 36 414 на 1 303 043 хворих відповідно. Зазначимо, що 60,7% хворих регіону припадало на 3 області - Закарпатську, Львівську, Чернівецьку, у останній найвищим був показник захворюваності, який досягав 675,0. Темп зменшення захворюваності практично у 2 рази повільніший серед осіб працездатного віку: по Україні 3,3% проти 6,6% в пенсійному, по ре-гіону 8,3% проти 15,4% відповідно; величини представлені наступним чином: 364,6 - у працездатному, 344,3 - старше працездатного та 504,8 і 495,7 відповідно. Серед областей Західного регіону привертають увагу за високими показниками, як серед працездатного, так і пенсійного населення, Чернівецька (701,5 та 609,2 відповідно), Львівська (562,3 та 681,3) та Закарпатська (557,5 та 511,6). Наведені дані свідчать, що в регіоні зменшення випадків ГЦ відбувається інтенсивніше, ніж по Україні в цілому. Як наслідок, у 2013 р. було зареєстровано 97 983 хворих у працездатному та 39 426 - у пенсійному віці в країні і 28 220 та 10 542 відповідно по Західному регіону. Серед останніх переважна більшість хворих на ГЦ приходиться на три зазначені вище області - 58,6% та 62% відповідно. Звертає на себе увагу перевага хворих у працездатному віці, яка, разом із меншим темпом скорочення випадків захворювання в цьому віці з роками, свідчить, що актуальність до питання спеціалізованої допомоги даній категорії не стає меншою. Як приклад, у Чернівецькій області показник захворюваності за вказаний період зменшився серед працездатного населення на 21,7%, пенсійного - на 41,1%. Проблемність питання набуває ще більшої значимості за результатами аналізу захворюваності населення у віці 15-17 років, а також ретельного вивчення динамічних рядів захворюваності ГЦ у м. Київ. Зокрема, на рис. 1 та рис. 2 видно, що, на відміну від інших вікових груп населення, у підлітковому віці спостерігається суттєве зростання показників. За 10 років вони стали більшими на 44,3% та 40,3% відповідно по Україні та регіону. У 2013 р. конкретні їхні величини становили 47,9 та 70,3 відповідно і, як видно з наведених даних, Західний регіон виділяється за високим показником у 1,5 рази. Вони формуються за рахунок його трьох областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, де величини становили 117,1; 108,1; 85,1 відповідно і були найвищими серед інших. У зазначений рік було зареєстровано в Україні 6566 випадків ГЦ у підлітків і 2350 - в регіоні, 55% від яких приходилось на вказані області.

Необхідність вивчення епідеміологічних процесів на окремих територіях для оцінки реального стану ситуації і відповідних до неї рішень підтверджена даними, отриманими по Києву (рис. 3). Як видно, в столиці за вказаний період (10 років) і варто відразу відмітити, що й впродовж обох періодів дослідження (2004-2009 та 2010-2013 рр.) має місце ріст захворювання серед усіх вікових груп населення, при чому інтенсивний він є серед працездатного населення (на 41,3%) та підлітків (на 31,1%). Водночас, серед осіб старше працездатного віку, навпаки, кількість випадків зменшується. Тобто і в даному випадку виділяється найбільш соціально значима когорта хворих - підлітки та працездатні. Конкретні величини захворюваності подані на рис. 4.

Беручи до уваги існуючі суттєві розбіжності умов праці, життя, доступності медичної допомоги, цікавими є дані щодо особливості - рівнів захворюваності ГЦ серед мешканців сіл та міст. Виявилося, що, як в Україні, так і в регіоні, показники не тільки вищі серед сільського населення, але й з роками величини їх зростають, правда, з дещо меншим темпом в останньому. Так, за 10 років темп приросту по Україні становив 6,3%, по регіону - 4,1%, і у 2013 р. показники дорівнювали 402,0 та 546,6 відповід-но, тоді як серед міських жителів 305,5 та 448,6 відповідно. Крім того, з наведених даних видно, що рівень захворюваності в регіоні перевищує такий в цілому по країні. Ретельне вивчення в розрізі його областей виявило важливі дані для прийняття відповідних рішень. Суть їх полягає у тому, що серед сільського населення за високими показниками виділяються Волинська, Львівська, Тернопільська, а серед міського - Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька. У результаті кількість хворих на ГЦ у сільській та міській місцевостях досягала в Україні 57 281 та 95 077 осіб, а в Західному регіоні - 27 401 та 18 676 відповідно. Водночас, у містах та міських поселеннях відмічено зменшення рівня захворюваності, яке удвічі інтенсивніше в регіоні (на 14% проти 7,0% в Україні).

Далі прокоментуємо особливості змін динаміки захворюваності на ГЦ, які виявлено за періодами вивчення, і які, певним чином, вважаємо наслідком більш уважнішого ставлення до власного здоров’я, дотримання здорового способу життя, як відповідь на посилення інформаційно-просвітницької роботи, що проводилась у засобах масової інформації. Так, перший період спостереження (2004-2009) відрізнявся від наступного, другого (2010-2013) зростанням захворюваності на ГЦ серед усіх верств населення України в цілому та більшості його категорій Західного регіону. Інтенсивність була різною. Серед усьо-го населення країни показник зріс на 2,3% і величина його становила у 2009 р. - 525,6, серед дорослої її частини - на 0,7% і дорівнювала 547,3, більш інтенсивно зріс показник серед осіб старше працездатного (2,4%) - до 377,1, менше (0,3%) працездатного - до 378,1. Як видно, за величиною вони практично не різняться. Окремо слід зазначити, що в регіоні приріст хворих серед всього населення був меншим порівняно до України (1,3% проти 2,3%), а серед працездатного контингенту більшим (1,3% проти 0,3%)). Відмінність даних по країні і регіону полягає в тому, що в останньому серед осіб старше працездатного віку з кожним періодом зменшувався показник, тоді як в країні зростання його в перші п’ять років (на 2,4%) змінилося зменшенням в наступні (на 8,3%). Друга особливість стосується сільських мешканців. Суть різниці в тому, що по країні серед них зростала захворюваність в обидва періоди (на 4,6% та 2,0%), а в Західному регіоні тільки впродовж другого, при чому приріст випереджав той, що мав місце серед вказаної категорії населення країни; він дорівнював 3,6%.

Відома із публікацій інформація щодо поширення ГЦ в молодому, працездатному віці серед осіб жіночої статі знайшла своє підтвердження при вивченні оперативних офіційних даних за 2013 рік. Отримані відомості, що в Україні на цей час зареєстровано 5416 хворих дівчаток на ГЦ у віці 15-17 років та 106 556 жінок віком ³ 18 років, що від загальної кількості таких хворих відповідно за віком становило 82,5% та 81,4%. Відповідні дані по Західному регіону наступні: 79,0% та 78,9% (рис. 5).

Як видно, переважна більшість хворих на ГЦ припадає на дівчаток та жінок. Безпосе- редньо рівні захворюваності вищі по регіону, ніж в Україні в цілому. А саме - серед дівчаток 113,6 проти 81,1 по Україні та жінок 713,6 проти 519,1 відповідно. Важливими, з точки зору розробки заходів попередження розвитку ГЦ, є дані щодо питомої ваги хворих жіночої статі регіону серед усіх вказаної категорії по країні. Виявилось, що на дівчаток з ГЦ регіону приходиться 34,3% тих, хто в цьому віці мав захворювання в Україні (1857 осіб із 5416 по країні), дещо менша частка (27%) припадає на дорослих жінок. Удвічі меншою остання припадає на зазначену категорію у м. Київ (12,7%), серед підлітків у столиці вона складає лише 3%. Наведені дані проілюстровані на рис. 6.

Таким чином, у ході дослідження отримана важлива інформація, що можна використовувати як базову при обµрунтуванні, розробці та проведенні певних клініко-організаційних заходів, спрямованих на покращення здоров’я населення. Передусім, актуальність питання до проблеми інфекції нижніх сечовивідних шляхів залишається, з огляду на високі показники за-хворюваності на ГЦ різних верств населення, що підвищують настороженість до патології як передумови до хронізації процесу чи джерела ви-східної інфекції. Підтверджена необхідність ви-вчення епідеміологічних процесів із урахуванням окремих територій. Оскільки, як з’ясувалось, показники захворюваності по Західному регіону, м. Київ усі роки вивчення вищі серед усіх верств населення, ніж в цілому по Україні. Різною за територіями є й тенденція змін показників. Адже за її характером виділяється столиця, де впродовж спостереження мав місце постійний приріст випадків ГЦ незалежно від вікової категорії населення. Західний регіон у більшості своїй за динамікою процесів подібний до України. Підтверджено, що особливої уваги за частотою захворювання потребують підлітки, а серед них, першочергово, дівчатка, відсоток яких складає 79,0-82,5% серед хворих цього віку в регіоні та Україні, та дорослих жінок, на частку яких приходиться 78,9-81,4% відповідно. До цього слід додати, що на тлі незначної тенденції до зменшення рівнів захворюваності в останні п’ять років дослідження винятком є населення 15-17 років, серед яких відмічається приріст хворих на ГЦ, при чому практично однаковий чи інтенсивніший, ніж у попередні п’ять років; а саме: по регіону - на 14,5% та 13,5% відпо-відно, по Україні - на 4,2% та 21,2%.