Український
науково-практичний журнал
урологів, андрологів, нефрологів

В.С. Федевич

Генотипи генів vegf, tnf-а та tnf-b у хворих раком сечового міхура в стадії t1n0m0 та їх зв’язок зі ступенем неоплазії пухлини

Вступ. Нині накопичено безліч даних, що підтверджують участь факторів росту, зокрема, VEGF (фактор росту ендотелію судин) і TNF (Фактор некрозу пухлини ), відповідальних за мітогенну активність клітин, у розвитку та прогресуванні злоякісних новоутворень і, отже, є перспективними мішенями при використанні таргентної терапії [2, 3, 4].

VEGF, який представляє собою глікопротеїн і є одним з найважливіших стимуляторів ангіогенезу в різноманітних за характеристиками здорових і уражених раком тканинах. Свої функції VEGF виконує через тирозин-кіназний рецептор, розташований у мембрані ендотеліальних клітин [5].

Одним з основних факторів виживання і поширення пухлинних клітин є ангіогенез. Ключову роль у формуванні нової судинної мережі при розвитку пухлини відіграє сімейство ендотеліальних факторів росту судин - VEGF. Поява нових судин сприяє прогресуванню захворювання, збільшуючи темпи росту пухлини і її здатність до метастазування. Оцінка ангіогенезу пухлини є важливою для прогнозування перебігу хвороби і призначення хіміотерапії при багатьох злоякісних пухлинах [6].

Альфа-фактор некрозу пухлини (ФНП) був ідентифікований в сироватці крові мишей. Як ендогенний тумороцидний агент, він продукується активованими під дією ендотоксину мононуклеарними макрофагами. Його характерна особливість - висока селективна токсичність по відношенню до пухлинних клітин [1]. Тумороцидний фактор не має видової специфічності і не має пошкоджуючої дії на здорові клітини.

TNF-a TNF-b - два близьких (подібних) білки (гомологічними є приблизно 30% амінокислотних залишків) - проявляють подібну активність до запальної реакції, імунних та пухлинних процесів. TNF-b або лімфотоксин був виявлений у лімфатичних вузлах імунізованих щурів. Джерелом TNF-a є активований макрофаг,TNF-b - активована Т-клітина. Через однакові специфічні рецептори TNF клітинної поверхні обидва фактори викликають лізис клітин лімфоми, некроз саркоми індукованої метилхолантреномом, активують поліморфно-ядерні лімфоцити, проявляють противірусну активність.

У літературі ми не знайшли інформацію про значення генотипів генів VEGF, TNF-a та TNF-b діагностиці та прогнозі протікання неопластичного процесу у хворих із раком сечового міхура в стадії Т1, що і послужило предметом даного дослідження.

Мета дослідження: визначити поліморфізм генотипів генів VEGF, TNF-a та TNF-b у хворих із раком сечового міхура в стадії T1N0M0 і їх зв’язок зі ступенем неоплазії G.

Завдання:

1. Виявити різницю у співвідношенні генотипів генів VEGF, TNF-a та TNF-b та здорових осіб.

2. Дослідити зв’язок генотипів генів VEGF, TNF-a та TNF-b зі ступенем неоплазії G у хворих із раком сечового міхура T1N0M0.

Матеріали та методи дослідження. У до-слідженні вибрано 36 хворих із раком сечового міхура в стадії T1N0M0. Із 36 хворих було 20 чоловіків та 16 жінок. Вік чоловіків складав 57,1±5,0, жінок 54,2±5,1 року. 30 здорових осіб склало контрольну групу, гендерні особливості та вік відповідали показникам хворих із раком сечового міхура.

У 36 хворих РСМ G1 діагностовано в 2 па-цієнтів, G12 в 30 пацієнтів, G3 в 4 пацієнтах.

Праймери для ампліфікації VEGF взяті з роботи Lee et al., умови ПЛР підбиралися експериментально. Для визначення G + 405С полі-морфізму ампліфіковані фрагменти довжиною 273 п.н. піддавали рестрикційному розщепленню ендонуклеазою BsmFI. Продукти рестрикції фракціонували в 2,2%-вому агарозному гелі з бромистим етидієм і візуалізували в УФ-світлі. Генотипи VEGF ідентифікували по довжині отриманих в ході рестрикції фрагментів: GG, GC, CC.

Патоморфологічне дослідження проводилось на світлооптичному мікроскопі «Prima Star», препарати фарбувались гематоксилін-еозином, переглядались при збільшеннях 100 та 400 разів.

Результати та їх обговорення. Як представлено в табл. 1, із 36 хворих із РСМ в стадії Т1 в 16, що складає 46,7%, виявлено генотип GG, в 15, що склало 40,1%, генотип GC, в 5 - відповідно 13,3% виявлено генотип СС. Співвідношення генотипів GG / GC / CC гену VEGF склало 46,7% / 40,1% / 13,3% у здорових осіб відповідно 43,3% / 46,7% / 10%.

Як бачимо, із наведених даних спостерігається дисбаланс генотипів GG, GC, CC гену VEGF у хворих з C-r сечового міхура в стадії Т1, у порівнянні із контрольною групою (здорові особи) - незначно збільшена наявність генотипу GG - 46,7% проти 43,3%, натомість спостерігається зменшення виявлення генотипу GC - у хворих 40,1% проти 46,7% в здорових, та збільшення виявлення генотипу CC - 13,3% у хворих проти 10% в контрольній групі.

Як представлено в таблиці 2, найчастіше у хворих з С-r сечового міхура в стадії Т1 виявляли ступінь неоплазії G2 - в 30 пацієнтів із 36 - в 14 з них, що склало 40%, виявлено генотип GG, в 11, що склало 26,7%, генотип GC, і 5 пацієнтів - CC, відповідно 13,3%.

У 4 пацієнтів у стадії T1G3 - в 2(6,7%) виявлено генотип GG та ще в 2 (6,7%) генотип GC - гену VEGF.

Виходячи з наведених у таблиці 3 даних можна виявити різницю у співвідношенні генотипів GG/GA/AA гену TNF-a у хворих C-r сечового міхура Т1, та здорових осіб (контрольна група). Співвідношення генотипів GG / GA / AA гену TNF-a у хворих C-r сечового міхура Т1 становить 43,75% / 56,25% / 0%, у здорових відповідно 48% / 30% / 2%. У наведених даних виявили, що наявність генотипу GA гену TNF-а у хворих із C-r сечового міхура T1 суттєво зростає в порівнянні зі здоровими особами, відповідно 56,25% - в здорових 30%, натомість наявність генотипу GG гену TNF -а у хворих C-r сечового міхура Т1 зменшується - відповід-но 43,7% та 48%.

У таблиці 3 представлено дані про розповсюдженість генів GG, GA, AA гену TNF-а у хворих C-r сечового міхура в стадії Т1. Як бачимо, найчастіше виявляли генотип GA у 20 із 36 хворих, що склало 56,25%, дещо рідше генотип GG у 16 пацієнтів, що склало 43,75%. В таблиці 3 наведені дані про зв’язок між ступенем неоплазії G та генотипами через TNF-а у хворих із раком сечового міхура в стадії Т1. Із 36 обстежених хворих із C-r сечового міхура в стадії Т1, найчастіше виявляли неоплазію G2 - у 30 па-цієнтів, що склало 83,3%, з яких у 18 (50% від цієї групи) виявили генотип GA гену TNF-а. Виходячи з даних таблиці 3, в 31,25% хворих в стадії Т1 виявляли генотип GG гену TNF-а. У хворих цієї групи в стадії T1G3 - в 6,25% виявили генотип GC та GA. У цих же хворих із РСМ Т1 зі ступенем неоплазії G1 - в 6,25% пацієнтів виявили генотип GG.

У таблиці 4 наведені дані про розподіл генотипів TT, TC, та СС гену TNF-b у хворих на C-r сечового міхура в стадії Т1. Як представлено в таблиці 4 із 36 хворих із C-r сечового міхура в стадії Т1 - генотип TT гену TNF-b виявили у 12,5% пацієнтів, генотип ТС у 56,2% та генотип СС у 31,25% хворих. У контрольній групі відповідно ТТ 13,3% / ТС 56,2% / СС 31,25%. Якщо проаналізувати співвідношення генотипів генів VEGF, TNF-a, TNF-b, то можна зауважити, що найменші відхилення у співвідношенні генотипів у порівнянні до контрольної групи (практично здорові особи) виявлено в гені TNF-b, в якій відхилення від контрольної групи були в межах статистичної похибки. Як виходить із таблиці 4 найбільше хворих із C-r сечового міхура в стадії Т1 було із неоплазією G2 - 30 осіб, в яких в 43,7% випадків виявлено генотип TC, на другому місці по частоті виявлений генотип СС - 25% пацієнтів із Т1G2, значно менше був представлений генотип ТТ - в 12,5% пацієнтів.

Висновки

1. Співвідношення генотипів GG/GC/CC гену VEGF хворих C-r сечового міхура в стадії Т1 склало 46,7% / 40,1% / 13,3%, у групі здорових осіб 43,3% / 46,7% / 10%.

2. Співвідношення генотипів GC/GA/AA гену TNF-a з хворих C-r сечового міхура в стадії Т1 становить 43,75% / 56,25% / 0% у групі здорових осіб 43.3% / 46% / 10%.

3. Співвідношення генотипів ТТ / ТС / СС гену TNF-b у хворих C-r сечового міхура в стадії Т1 становить 12,5% / 56,2% / 31,25% відповідно у здорових 13,3% / 50% / 36,7%.

4. Із 36 хворих із C-r сечового міхура в стадії Т1 у 83,3% пацієнтів виявили неоплазію G2, у 11,1% - неоплазію G3 та у 5,5% - G1.

5. У хворих із раком сечового міхура T1G2 генотип GG гену VEGF виявили у 40% па-цієнтів, GC - в 26,7%, генотип гену TNF-а GA виявили у 50% пацієнтів, GG - у 31,25% та генотип TC гену TNF-b - в 43,7% і СС - в 25% пацієнтів.